«Чарівні слова» для припинення ниття!

Якщо казати про наполегливість, мало що може зрівнятися з тим, як дитина вміє випрошувати і вмовляти дати їй те, що вона хоче. Краще за всіх про це знають батьки, які відповіли відмовою на прохання свого невгамовного маляти.

«Коли ми вже приїдемо?», «Чи можна мені морозиво на сніданок?», «Чи можна мені морозиво на вечерю?»… Малюки добре відомі своїм «зацикленим» мисленням, вони продовжують просити… і просити… і просити… на випадок, якщо ви передумаєте в останню хвилину.

Ниття – це поведінка, якої діти можуть навчитись у будь-якому віці. Дитина може продовжувати вести себе так, тому що одного разу у хвилину слабкості ви поступились і, наприклад, дозволили їй лягти спати на півгодини пізніше після того, як вона попросила вас про це у восьмий раз.

Але, як і від будь-якої засвоєної поведінки, дитину можна відучити від ниття та вмовлянь. Спосіб, запропонований у цій статті, доречний для дітей, починаючи із двох-трьох років аж до підліткового віку.

Спосіб відучити дитину від ниття й умовлянь складається всього з однієї короткої фрази: «Спитав – відповіли».

Принцип дуже простий. Коли семирічна дитина просить дозволити їй викопати величезну яму на ділянці перед будинком та отримує у відповідь «ні», швидше за все, вона повернеться через п’ять хвилин і знову почне просити вас, але на цей раз озброїться словом «будь ла-а-а-а-ска», щоби переконати вас у тому, що вона дуже-дуже… дуже хоче викопати яму.

Замість того щоби повторюватись або читати лекцію, припиніть ниття дитини, налагодивши з нею зоровий контакт і дотримуючись цих інструкцій.

• Крок перший: спитайте: «Ти коли-небудь чув про принцип «Спитав – відповіли»?». (Дитина, ймовірно, відповість негативно).

• Крок другий: спитайте: «Ти ставив мені запитання із приводу ями перед домом?». (Вона скаже «Так»).

• Крок третій: спитайте: «Я відповіла на твоє запитання?». (Дитина, напевно, скаже «Так, але я дуже хочу…»).

• Крок четвертий: спитайте: «Я схожа на маму (тата), яка змінює свою думку, якщо просити її знову й знову?». (Швидше за все, дитина піде, можливо, з засмученим бурчанням і займеться чимось іншим).

• Крок п’ятий: якщо дитина знову попросить вас про це, просто скажіть: «Спитав – відповіли». І більше жодних слів! Після того як ви опануєте цей спосіб, це будуть єдині слова, які вам доведеться казати у відповідь на вмовляння й ниття вашої дитини.

​Бути послідовним – це головне!

Якщо для боротьби з ниттям дитини ви вирішили використовувати метод «Спитав – відповіли», обов’язково дотримуйтесь його. Якщо ваша чотирнадцятирічна донька сповнена рішучості домогтись від вас дозволу на пірсинг брови, будьте стійкими й непохитними. Якщо ви продовжите знову і знову відповідати на її прохання – або, що ще гірше, будете змінювати свою відповідь – це зміцнить її в думці про те, що її вмовляння ефективно діють на вас. Але якщо ви будете послідовними та станете терпляче дотримуватись вибраного методу, дитина в результаті зробить висновки, і ви побачите позитивний результат!

Практикуйте метод «Спитав – відповіли» разом з чоловіком і залучайте інших членів сім’ї або друзів, які можуть зіштовхуватися з ниттям і вмовляннями вашої дитини. Коли діти усвідомлять, що неможливо домогтись позитивної відповіді, умовляючи вас десятки разів, то зрозуміють, у чім річ, і відмовляться від своєї тактики.

Фахівці вважають, що цей метод добре працює при взаємодії з дітьми із проблемами спілкування (особливо з аутизмом). На додаток до нього вони пропонують використовувати блокнот або дошку й записувати дитячі прохання, якщо вони повторюються неодноразово (звісно, з огляду на рівень розвитку в дітей навичок читання). Або малювати картинку. Потім, коли дитина спитає вас ще раз, покажіть їй блокнот або дошку й нагадайте, що вона вже зверталась до вас із проханням та отримала відповідь. По можливості розмовляйте якнайменше і будьте послідовними у своїх словах, щоб допомогти дитині зрозуміти зв’язок одного й іншого, так вона навчиться прислухатись і поважати ваші відповіді.

Додайте цей виховний підхід до своєї виховної скриньки, і ви зробите позитивний крок у напрямку припинення дитячого ниття й умовлянь, які можуть дратувати навіть психологічно стійких батьків. Ідіть до кінця, залишайтесь послідовними – і двадцять дитячих запитань перетворяться на словесну гру і припинять дошкуляти!

Вірус цифрового слабоумства. Всім батькам на ЗАМІТКУ!!!

Сьогодні весь світ збожеволів на гаджетах: смартфонах, планшетах та іншій цифровій техніці. Разом з ними у світ проникає вірус цифрового слабоумства. І це не жарт, це діагноз. У 2007 році фахівці помітили, що з кожним роком все більше дітей — представників цифрового покоління страждають розладом уваги, втратою пам’яті, низьким рівнем самоконтролю, когнітивними порушеннями, пригніченістю і депресією.

Дослідження показують, що в мозку представників цифрового покоління спостерігаються зміни, схожі на ті, що з’являються після черепно-мозкової травми або на ранній стадії деменції — слабоумства, що розвивається в старечому віці. У це складно повірити, але середньостатистичний семирічний європеєць вже провів біля екранів більше року свого життя (по 24 години на добу), а 18-річний — більше чотирьох років!Хочеш сказати, що зараз зовсім інші діти?

Так, діти інші, але мозок у них такий же, що був у людини тисячу років тому, — 100 мільярдів нейронів, кожен з яких пов’язаний з десятьма тисячами собі подібних.Мозок потрібно розвивати і годувати. Всі наші думки, дії, рішення складних завдань і глибокі роздуми залишають слід у нашому мозку.«Ніщо не може замінити того, що діти отримують від власного, вільного і незалежного мислення, коли вони досліджують фізичний світ і стикаються з чимось новим», — стверджує британський професор психології Таня Бірон.Ти будеш шокований, але з 1970 року радіус активності дітей (простору навколо будинку, в якому діти вільно досліджують навколишній світ) скоротився на 90%!
Світ стиснувся до екрану смартфона. Діти забули і, що ще гірше, просто не знають, як це — бігати під дощем, пускати кораблики, лазити по деревах або просто розмовляти один з одним. Вони годинами сидять, уткнувшись в свій смартфон.

А адже їм необхідно розвивати свої м’язи, знати про ризики, які приготував для них світ, і просто взаємодіяти зі своїми друзями. «Дивно, як швидко сформувався зовсім новий тип середовища, де смак, нюх і дотик не стимулюються, де більшу частину часу ми сидимо біля екранів, а не гуляємо на свіжому повітрі і не проводимо час у розмовах віч-на-віч», — говорить Сьюзан Грінфілд. Нам, безперечно, є про що хвилюватися.Мозок формується, коли є зовнішні стимули і чим більше їх буде — тим краще для мозку.
Тому дуже важливо, щоб діти досліджували світ фізично, але не віртуально. Це потрібно зростаючому мозку, як і тисячу років тому. Також дитині потрібен здоровий і повноцінний сон. Але сучасні діти не здатні вийти з Інтернету і відірватися від комп’ютерних ігор.

Це сильно скорочує тривалість їх сну і веде до порушень. Яке може бути розвиток, коли ти втомлений і в тебе болить голова, а шкільні завдання ніяк не лізуть в голову?!Ти запитаєш, як цифрові технології можуть змінити мозок дитини? По-перше, кількість зовнішніх стимулів обмежується через одноманітного проведення часу в Інтернеті.
Дитина не отримує необхідного їй досвіду, щоб розвинути досить важливі ділянки мозку, які відповідають за співпереживання, самоконтроль, прийняття рішень… А те, що не працює, відмирає. Адже у людини, який перестав ходити, атрофуються ноги? Діти не звикли запам’ятовувати інформацію — їм простіше знайти її в пошукових системах. Ось тобі і проблеми з пам’яттю. Вони її зовсім не тренують.Думаєш, що діти стали набагато розумнішими завдяки Інтернету?

А чи знаєш ти, що нинішні одинадцятирічні виконують завдання на такому рівні, який демонстрували восьми – або дев’ятирічні діти 30 років тому. Дослідники відзначають, що однією з основних причин цього є життя у віртуальному світі. «Я побоююся, що цифрові технології инфантилизируют мозок, перетворюючи його на подобу мозку маленьких дітей, яких залучають тріскучі звуки і яскраве світло, які не можуть концентрувати увагу і живуть цим моментом», — говорить Сьюзан Грінфілд.Але ти ще можеш врятувати своїх дітей!

Досить просто обмежити час користування всілякими гаджетами. Ти будеш здивований, але Стів Джобс, гуру цифрової індустрії, саме так і робив. Його діти не користувалися айпадом взагалі, а інші гаджети їм заборонялося використовувати ночами і у вихідні дні.Кріс Андерсон, головний редактор американського журналу «Wired», один із засновників 3D Robotics, також обмежує своїх дітей у використанні гаджетів. Правило Андерсона — ніяких екранів і гаджетів в спальні! «Я, як ніхто інший, бачу небезпеку надмірного захоплення Інтернетом.

Я сам зіткнувся з цією проблемою і не хочу, щоб ці ж проблеми були у моїх дітей». Сини творця сервісів Blogger і Twitter можуть користуватися своїми планшетами та смартфонами не більше 1 години в день, а директор OutCast Agency, обмежує використання гаджетів у будинку 30 хвилин в день. Його молодші діти зовсім не мають гаджетів.Ось тобі і відповідь на питання «що робити?». Подбай про підростаюче покоління, пише джерело.

Подумай, яке майбутнє їх чекає через 10-20 років, якщо вони сьогодні проводять півдня перед екранами своїх суперсучасних гаджетів.

Як подолати конфлікт поколінь у сім’ї?

Бабусям і дідусям у сім’ї відводиться особлива роль. Вони завжди балують онуків – дозволяють їм з’їсти зайву порцію морозива або пізніше лягти спати. В ідеалі бабусі й дідусі полегшують життя батькам, а батьки, у свою чергу, поважають їх і з нетерпінням чекають їх приїзду. Але іноді трапляється так, що бабусі й дідусі втручаються в життя батьків, оскаржують їх думки. Іноді трапляється й зворотне: батьки не зважають на почуття старших членів сім’ї.

Пропонуємо 11 порад, які допоможуть прояснити ролі й відповідальність обох сторін. Це допоможе встановити мир і повагу в родині та передати їх наступним поколінням.

1. Зрозумійте, що батьки хочуть вам добра. Якщо вам здається, що ваші батьки втручаються в справи вашої сім’ї, постарайтеся зрозуміти, що вони роблять це з добрими намірами. Як і всі люди, вони можуть помилятися або не розуміти, що порушують ваші кордони. Іноді вони просто не знають, чого ви від них хочете. Підкажіть їм, яку допомогу ви від них очікуєте. Дайте їм відчути себе потрібними й корисними.

2. Не критикуйте. Головне правило для бабусь – не критикуйте своїх дітей. Нікому не подобається, коли його засуджують або звинувачують, у відповідь на це люди зазвичай захищаються та стають роздратовані. Подумайте про це – кому сподобається постійна критика? Замість цього запитайте, чим ви можете допомогти. Акцентуйте увагу на позитивних моментах – і ваші сімейні взаємини дивним чином зміняться.

3. Якщо ваші кордони порушують. Поясніть своїм батькам, що вони переходять межу, що вам некомфортно (наприклад, коли вони дають вам непрохані поради). Ви можете сказати: «Я ціную твою думку. Я обов’язково запитаю в тебе поради, коли мені буде потрібна допомога» або «Я розумію, що ти дотримуєшся іншої думки, але я зроблю по-своєму».

Доручіть батькам щось, щоб вони відчували свій внесок у сім’ю. Наприклад, якщо вони постійно говорять про те, що виховання дітей суттєво змінилося останнім часом, дозвольте їм сходити на батьківські збори до школи або зводити дитину до лікаря. Таким чином, вони зможуть підтримати вас і побачать, з якими труднощами вам доводиться зіштовхуватися. Це дозволить уникнути чергового конфлікту поколінь.

Якщо ваші батьки говорять дитині фрази типу: «Твої батьки не знають, що роблять» або «Я б так ніколи не зробила», вони переходять межі. Якщо вони відкрито говорять вам: «Це потрібно робити по-іншому» або «Послухай, як потрібно зробити», коли їх про це не запитували, вони показують неповагу до ваших сімейних правил. У таких ситуаціях потрібно чітко дати зрозуміти, що ви маєте намір відстоювати свою позицію.

Використовуйте таку фразу: «Я розумію, що ти хвилюєшся, але я зроблю так, як вважаю за потрібне». І пам’ятайте, що порушення меж відбувається не з вашої вини.

4. Не давайте порад, поки вас не попросять. Рідко кому подобаються непрохані поради, а від свекрухи вони сприймаються швидше як критика. Якщо ви поважаєте кордони ваших дітей, радьте тільки тоді, коли вас про це попросили, в такому випадку ви завжди зможете розраховувати на те, що до ваших порад прислухаються.

Якщо ж ви хочете, щоб до ваших почуттів прислухалися, зверніться особисто до будь-кого (ймовірно, найкраще буде звернутися до свого сина). Ніколи не давайте поради в присутності онуків. Будьте тактовні й лаконічні. Ніколи не ставайте на сторону одного з подружжя, виступаючи проти другого. Зберігайте нейтральну позицію, ніколи не брешіть і не скаржтеся комусь одному з подружжя на іншого.

5. Не ставайте на сторону онуків у конфліктах з батьками. Не дозволяйте онукам скаржитися вам на своїх батьків. Вони можуть розповідати, що батьки не купують їм те, що вони хочуть, або змушують рано лягати спати. У такому випадку поспівчувайте дитині, але не приймайте її сторону в конфлікті з батьками. Це призведе тільки до додаткових проблем.

6. Підтримуйте свого чоловіка. Іноді при цьому доводиться говорити своїм батькам, щоб вони не втручалися у ваші з чоловіком сімейні справи. Однак постарайтеся сказати це в такій формі, щоб батьки не відчували себе тягарем. Обговорюйте особисті кордони, але при цьому подбайте про те, щоб ваші батьки відчували себе потрібними. Не виявляйте їм своєї неповаги.

Припустимо, ваш чоловік не хоче, щоб ваші батьки довго гостювали у вас. Він також повинен підтримати вас, добре спілкуючись з вашими батьками. Разом ви повинні домовитися про те, де проходять межі вашої родини. Обговоріть це заздалегідь: якщо ви будете робити це в присутності ваших батьків, вони відчують себе некомфортно. Потім скажіть батькам, що ви від них очікуєте.

7. Визначте свою власну роль. Чесно відповідайте собі, що ви будете та що не будете робити в ролі бабусі. Деякі бабусі вважають, що вони вже виростили своїх дітей і не хочуть бути в ролі няньки кожного разу, коли їх діти йдуть у гості. Деяких доводиться довго просити. Зрозумійте, що ви готові робити для своїх дітей, а що – ні. Це згодом вбереже вас від неприємних відчуттів. Якщо ви живете неподалік, чи готові ви відводити дітей до школи й забирати, сидіти з дітьми, реагувати на дзвінки в останню хвилину? Якщо так, як часто ви готові це робити? Прояснити свою роль у вихованні дитини буде корисно для всіх.

8. Невирішені проблеми. Батьки, якщо ваша роль у сім’ї стала неефективною, внесіть корективи. Не передавайте невирішені сімейні проблеми наступним поколінням. Прислухайтеся до власних відчуттів. Можливо, ви відчуваєте себе невпевнено в ролі матері, і тому будь-яка порада з боку ваших батьків здається вам критикою. За необхідності, попросіть батьків бути тактовнішими у своїх висловлюваннях, щоб ви більше не сприймали їх як критику.

9. Живіть своїм життям. Бабусі, намагаючись допомогти своїм дітям, не будьте нав’язливими. Любіть своїх онуків і діліться з дітьми своєю мудрістю. Ваше завдання – любити й підтримувати, а не засуджувати чи критикувати. Так ви принесете максимальну користь своїм дітям і будете завжди бажаним гостем у їхньому будинку.

Не забувайте про свої особисті інтереси й життєві цілі. Так ваше життя стане наповненим, і ви припините думати, що діти або онуки повинні наповнювати його.

Відмовтеся від своїх очікувань з приводу того, як усе повинно відбуватися. Нехай ваші сподівання не заважають вам насолоджуватися життям. Замість жалю про те, що ваші діти рідко звуть вас у гості, просто насолоджуйтеся подіями, що відбуваються у вашому житті. Але при цьому не втрачайте зв’язку з дітьми.

10. Довіряйте своїм дітям. Навіть якщо ви не згодні з методами виховання ваших дітей, довіряйте їм. Пам’ятайте: ви не один з батьків, ви – бабуся. Якщо ви втручаєтеся в процес виховання онуків, це тільки спровокує конфлікт. Пам’ятайте, що світ змінився з того часу, як ви виховували своїх дітей, і старі принципи виховання вже можуть не діяти.

Пам’ятайте, що навіть якщо ви не згодні з правилами виховання, встановленими вашими дітьми, ви повинні їх дотримуватися. Обговорюючи питання здоров’я або безпеки онуків, ви повинні узгоджувати свої дії з батьками. Ви можете цікавитися або шанобливо висловлювати свою думку, але ваша роль не полягає в тому, щоб приймати рішення з приводу виховання онуків. Поважайте кордони й ролі кожного члена сім’ї.

Любіть своїх онуків і допомагайте дітям у міру можливості. І, нарешті, будьте поблажливі до своїх помилок: ніхто не ідеальний.

11. Як зробити так, щоб це працювало. Перш за все, пробуйте знову й знову. Дітям потрібні батьки, бабусям потрібні діти та внуки. Ці взаємини необхідні для всіх. Далеко ви живете один від одного чи близько, знайдіть способи грати свою роль у житті один одного.