Поради педагогам

• Учитель, ставлячись до учня як до особистості, дає йому змогу саморозвиватися й самореалізовуватися, враховує його можливості, особливості, зді­бності. Взаємодія між вчителем та учнем має будуватися на основі єдності позицій, бажань, а не вимушеного спілкування.
• Найголовніше завдання вчителя: максимально активізувати внутрішні ресурси своїх вихованців, щоб вони самі могли успішно впоратися з різноманітними навчальними, а в подальшому — виробничими проблемами. Дітей слід навчити на оптимальному рівні виявляти свій  інтелектуально — вольовий і моральний потенціал.
• Особистість педагога — лише передумова виховання дитини. Трансляція його позитивних якостей відбувається лише тоді, коли він, встановлюючи зв’язки з дітьми, створює й збагачує їхній досвід емоційних переживань.
• Якщо вчитель ставитиметься до учня без справжнього інтересу і поваги, у того не буде жодних підстав сприймати себе як особистість.
• Щоб зрозуміти учня, його думки, почуття, вчинки, треба брати емоційну участь у стосунках з ним, навчитися відчувати до нього постійний інтерес. Позиція безпристрасного арбітра згубна для справи.
• Такому вчителю, форми і способи діяльності якого статичні, не змінюються від уро­ку до уроку, від року до року, сьогодні нічого робити в класі.
• Якщо учень не сприймає ваших дій (способів впливу) щодо нього, то це озна­чає лише одне: ці дії не відповідають його особистісним особливостям.
• Якщо вам потрібно висловити зауваження учневі, то зробити це слід друже­любно і з повагою до нього. Ваше несхвалення його поведінки в певній ситу­ації втратить негативний ефект.
• Якщо виник конфлікт з учнем, не шукайте способів будь-що утвердити свою правоту. Спробуйте знайти взаємоприйнятні шляхи його розв’язання.

У багатьох своїх учнях учитель вбачає однодумців і спільників. Досягти про­фесійного успіху вчитель може, лише узгоджуючи свої дії з ними.

Знайомство з особистістю кожного учня починається в ту мить, коли вчитель уперше заходить до класу. Поза учня під час привітання (стоїть у проході, стоїть за партою чи сидить за нею) дає можливість оцінити його ставлення до вчителя: відкритість до контакту, обережну позицію, відмову від контакту. Поза учня в процесі слухання показує, чи відкрита людина до надходження інформації, чи ні. Якщо дитина сидить нахилившись уперед, то вона засвоює знання, якщо відхилилася назад та розгойдується на стільці – демонструє спробу неприйняття. Недарма ця поза так дратує вчителів.

Іноді учень починає сповзати зі стільця вниз, „захищаючись” столом від потоку інформації або від агресивного педагога, „що лізе в душу”. Така поза частіше притаманна „зажатим” та замкненим дітям. „Виховані”, тобто привчені до пригнічення незалежних жестів та вчинків, почнуть у такій ситуації дивитися у парту, „невиховані” – у вікно.

Поза дитини, що притислась до парти грудьми в поєднанні при цьому з сутулістю демонструє перенавантаженого відповідальністю трудягу. Нахил вліво, „серце у шлунок” – частіше всього захисна поза з прагненням закрити своє „Я”. Тільки відчувши впевненість у відсутності агресії збоку педагога, така дитина сяде прямо.

Положення зошита під час писання також несе багато інформації. Якщо учень кладе зошит впоперек столу, то вищий ступінь пригніченого протесту та примусовості в поведінці дитини. Іноді особливо уразливі учні прагнуть закрити зошит від учителя рукою чи підручником. Пам’ятайте, що діти закривають рукою текст тому що бояться бути покараними за можливу(!) помилку або через високий ступінь замкнутості. Якщо учні ставлять на парті підручники при читанні матеріалу, це є також жестом захисту від покарання. Щоправда, у цьому випадку діти частіше захищають своє право розслабитися, відпочити. Для відпочинку вони використовують перекладання ручок, пенала, підставки для книг, залізання у портфель. Якщо помітите ці ознаки, знайте; час зробити паузу, переключити увагу дітей.

Звичка піднімати руку під час відповіді говорить про різний ступінь упевненості у собі. Жадібні діти рідко відривають руки від парти, щедрі та контактні з однокласниками – легко. Вигуки з місця демонструють, окрім поганого виховання, невпевненість в інтересі учителя до його особистості та в інтересі та повазі однокласників.

Вихід до дошки для учня завжди стрес. Слабкі, ранимі діти стають до класу боком та відповідають учителю; самовпевнені стають спиною близько до дошки, егоїсти – до першої парти, опираючись на неї; ті хто, намагаються до підвищення статусу прагнуть стати на місце учителя.

Якщо з місця відповідає лідер класу, діти повернуться до нього, відвернеться лише суперник; при затримці під час відповіді підказувати йому не будуть. Якщо відповідає учень, що займає середнє становище в ієрархії класу, підказувати почнуть друзі. „Вигнанець” затримкою викличе насмішки, а не підказки.

Під час відповіді учня з місця можна багато сказати про ступінь його підготовки чи непідготовленості до відповіді. Якщо після того, як учитель поставив питання, дитина судорожно гортає сторінки підручника, значить вона майже напевне його вдома не читала. Але якщо учень старанно шукає певну сторінку – матеріал він учив.

Школярі часто не розуміють, що їх бентежить: важке запитання, що потребує міркування, чи нерозуміння самого запитання. Якщо після поставленого запитання діти почали крутитися у пошуках „найрозумнішого” учня – запитання складне, а якщо завмерли – запитання незрозуміле.

Учень, що позіхає під час опитування, не нудьгує, а нервується та напружено думає; той, хто малює, прагне переключитися на спокійну операцію, щоб заспокоїти свої нерви, той, хто дивиться у вічі, хоче відповісти сам.

Дуже багато інформації про особистість школяра дає його поведінка в складній ситуації, при дефіциті часу для роботи чи дефіциті знань. Егоцентрична дитина почне вимагати привілеїв та звинувачувати учителя; „борець за справедливість”(для учнів) – доводити неможливість виконання такої роботи „за законом”;той, хто бажає зняти з себе відповідальність за свої помилки, – говорить, що в такій ситуації ніхто нічого не напише; трудяга – мовчки буде працювати; експлуататор чужих мізків – буде шукати у кого списати.

Також дуже цікавими є спостереження за способами заучування в класі. Діти, у яких переважає слухова пам’ять, будуть повторювати матеріал про себе, закривши очі; з переважаючою зоровою – вчитуватися; моторною – обводити літери у словах.

• Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому всіляко стимулюйте їхню активність;
• не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування. Урок має свої чіткі завдання, це не арена для з’ясування стосунків;
• дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний, оптимістичний настрій у класі;
• стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не припускайте перевтоми учнів;
• надавайте учням можливість частіше працювати в групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки;
• створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали можливість відчути себе лідерами;
• не принижуйте учнів, не припускайте образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя;
• будьте привітними, але враховуйте, що фамільярність може породити неповагу;
• не виявляйте антипатії до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями;
• не припускайте появи „любимчиків”, це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі;
• умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Пам’ятаючи народну мудрість: „У ножа одне лезо, а в слова їх сотні”,
• не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими;
• не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель;
• не забудьте привітати дитину з днем народження, надіслати похвальний лист батькам;
• підтримуйте контакт із учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах. Спілкуйтеся з дітьми на природі, вдома, у суспільно-трудовій діяльності.

Чарівність педагога, як особистості, перш за все полягає у мовному спілкуванні. З дітьми потрібно спілкуватися в тональності, яка імпонує їм, необхідна в даній ситуації. В майстерність мовного спілкування входять всі області зовнішнього і внутрішньої культури людини: етикет, правила поводження, поведінка в суспільних місцях, культура побуту, взаємовідносини поза роботою, організація особистого часу, гігієна, естетичні смаки, естетичні якості, притаманні людині міміка і пантоміма. Всі педагоги повинні виробляти в собі вміння чітко і ясно висловлювати думки у спілкуванні один з одним. А саме: не говорити зайвого (берегти свій час і час іншого), бути чуйним до слова (подумати, а потім сказати). Мовне виробниче спілкування має бути: змістовним, динамічним, небагатослівним. Не допускати на роботі панібратства, пам’ятати про ввічливі звертання, про тональність спілкування, вміти володіти своїм настроєм. Від тональності мовного спілкування залежить морально-емоційний клімат в колективі. Звичні слова: добридень, будь ласка, вибачте можна сказати різним тоном – привітно, з повагою, холодно, високомірно, пихато.

У роботі з батьками слід звертати увагу на культуру мовного спілкування. До батьків звертатися по імені і по батькові. Спитати про здоров’я дитини, а потім про все інше. Звертання „мамаша”, „папаша” говорять про невисоку культуру. До дітей потрібно звертатися так, як до них звертаються дома.

Існує 6 рівнів спілкування (по Добровичу).

1.     Конвенціональний – узгоджений, рівноправний, повноцінне спілкування.

2.     Примітивний – співрозмовник не партнер, а потрібний або заважаючий предмет.

3.     Маніпулятивний – партнер для маніпуляцій, супутник у грі, яку потрібно виграти.

4.     Стандартизований – „контакт масок”.

5.     Ігровий рівень – володіє повнотою і людяністю тільки з тими людьми, яких знає.

6.     Духовний – партнер сприймається як носій духовного початку.

1. Починати день, маючи достатньо часу для водних процедур (холодний чи гарячий душ – залежить від ваших уподобань).

2. Не слід поспішати зранку, особливо під час сніданку.

3. Плануйте свій день (подумки та письмово). Визначте пріоритети майбутніх подій впродовж дня.

4. Робіть вчасно перерви для харчування.

5. Визначте, хто вам в чому може допомогти та допомагайте іншим..

6. Навчіться дихати на замовлення.

7. Навчіться „виходити” із ситуації і дивитись на неї збоку.

8. Частіше всміхайтесь собі, а якщо побачите когось без посмішки, подаруйте йому свою.

9. Записуйте образи та негативні почуття, прочитайте їх і розірвіть.

10. Краще читайте книжки, ніж дивіться програми телебачення (крім спортивних).

11. Дивіться на стресову ситуацію, як на „виклик” спробувати чи ствердити ваше „Я” та зміцнити волю, а не як на кризу, загибель.

12. Навчайтеся жити у людей. Люди – це краща наука. Якщо ви даєте щось іншим, то цим ви акумулюєте собі добро.

13. Змінюйте акценти ситуації, весь час коригуючи її на камертон совісті. Спитайте себе: „Що для мене важливіше? Як я подивлюся на цю ситуацію через рік?”

14. Сміх і гумор – підґрунтя творчої життєдіяльності. Сміх зменшує дію стресу. Гумор – найкращий засіб зберегти серйозне ставлення до життя.

15. Вчіться у минулого, плануйте, живіть у теперішньому часі. Будьте завжди собою!